Navigation
-
Lenses
This content is ...
In these lenses
-
Recently Viewed
- This feature requires Javascript to be enabled.
Тема 1. Суспільна комунікація за демократії: від «чотирьох теорій» до «трьох моделей»
Summary: За якими критеріями слід аналізувати медіасистеми? У чому саме полягають головні відмінності засобів масової інформації та їх функціонування у різних країнах? Яку роль у політичній системі відіграють медіа? Незважаючи на давню історію розуміння величезного взаємовпливу політики і медіа, що веде свою історію принаймні від Великої Французької революції та війни за незалежність у США, до середини ХХ століття ці питання в науці фактично не порушували. Від класичної праці Ф. Сіберта, Т. Пітерсона та В. Шрамма «Чотири теорії преси» (1956) на задовільну відповідь довелося чекати до початку ХХІ ст. – виходу у світ праці Д. Галліна і П. Манчіні «Сучасні медіасистеми» (2004).
-
Links
-
Supplemental links
СУЧАСНІ МЕДІАСИСТЕМИ головнаОсновна література
Сиберт Ф., Шрамм У., Питерсон Т. Четыре теории прессы. М.: Национальный институт прессы, Вагриус, 1998.
Галлін Д., Манчіні П. Сучасні медіасистеми: три моделі відносин ЗМІ та політики. К.: Наука, 2008.
План
І. Чотири теорії преси Ф. Сіберта, Т. Пітерсона та В. Шрамма.
ІІ. Переваги та вади «Чотирьох теорій».
ІІІ. Три моделі ЗМІ Д. Галліна і П. Манчіні.
І. Чотири теорії преси Ф. Сіберта, Т. Пітерсона та В. Шрамма
Сіберт, Пітерсон, Шрамм
(1956)
…преса завжди набуває форми й забарвлення тих соціальних і політичних структур, у межах яких вона діє…
Чотири теорії преси
Авторитарна
Преса підтримує чинну владу; власність на засоби масової інформації може бути як державною, так і приватною; медіасистема цього типу характерна для Великобританії XVI–XVII століть.
Лібертаріанська (ліберальна)
Якби я мав вирішувати, чи що нам потрібно – влада без газет чи газети без влади, я без жодного вагання вибрав би друге. Втім, тут обов’язково треба зауважити, що кожен мав би отримувати ці газети і міг їх прочитати.
Томас Джефферсон
Панівна у Великобританії після 1688 року та пізніше у США й інших країнах; мета засобів масової інформації – інформувати, розважати, відкривати правду та служити обмеженням влади; власність переважно приватна; філософська основа – переконання у колективній раціональності суспільства, а відтак – у необхідності забезпечення доступу громадян до правдивої інформації, на основі якої базується їх вибір.
Радянська тоталітарна
Характерна для суспільств тоталітарного типу, передусім радянського, але також у певних аспектах нацистського; мета медіа – захищати і зміцнювати соціалізм, допомагати у його експансії, пропагувати цінності, обстоювати диктатуру партії; власність на ЗМІ – державна.
Соціальної відповідальності
Розвивається у США у ХХ столітті; мета медіа – інформувати, розважати, продавати, проте водночас – переводити соціальний конфлікт у площину громадської дискусії; сувора вимога «об’єктивності»; визнання необхідності і висунення вимоги додавати до правдивої інформації ще і «соціально відповідальну» інтерпретацію фактів.
Таблиця 1. Чотири обґрунтування для засобів масової інформації (за Сібертом, Пітерсоном та Шраммом)
| Авторитарна теорія | Лібертаріанcькая теорія | Теорія соціальної відповідальності | Радянська тоталітарна теорія | |
| Одержала розвиток | була поширена в Англії в XVI і XVII ст. і досі застосовується | була прийнята Англією після 1688 р., і в США; впливова повсюди | у США в XX ст. | у Радянському Союзі, хоча деякі елементи практикувалися нацистами у багатьох країнах |
| Засади | філософія абсолютної влади монарха, його уряду або обох | роботи Мільтона, Локка, Мілля й загальна філософія раціоналізму та природних прав | роботи Хокінга, Комісія зі свободи преси й журналісти-практики, етичні кодекси засобів масової інформації | марксистсько-ленінсько-сталінське вчення з додаванням Гегеля й російської філософії ХIX ст. |
| Головна мета | підтримувати і проводити політику чинного уряду та обслуговувати державу | інформувати, розважати й продавати, але в основному допомагати знаходити істину й контролювати уряд | інформувати, розважати й продавати, але в основному переводити конфлікт у площину обговорення | сприяти успіхові й підтримці радянської соціалістичної системи, зокрема диктатури партії |
| Хто має право використовувати засоби масової інформації? | кожен, хто отримує королівський патент чи подібний дозвіл | кожен, хто має на це кошти | Кожен, хто має що сказати | віддані й перевірені члени партії |
| Як контролюються засоби масової інформації? | урядові патенти, гільдії, ліцензування, іноді цензура | за допомогою «процесу повернення до істини» на «вільному ринку ідей» і в судах | суспільна думка, професійна етика | нагляд і економічні або політичні дії уряду |
| Що заборонено? | критика політичної машини й чиновників | наклеп, непристойності, негідна поведінка, антиурядова пропаганда у воєнний час | серйозне втручання у сферу прав особи й життєво важливих суспільних інтересів | критика партії |
| Вид власності | приватна або суспільна | в основному приватна | приватна, якщо уряд не змушений взяти у свої руки, щоб забезпечити суспільні інтереси | суспільна |
| Істотні відмінності від інших теорій | інструмент проведення політики уряду, хоча й не обов’язково у власності останнього | інструмент контролю за урядом і задоволення інших потреб суспільства | засоби інформації мають стати соціально відповідальними, інакше хтось має змусити їх бути такими | засоби масової інформації належать державі, жорстко нею контролюються і є її знаряддям |
ІІ. Переваги та вади «Чотирьох теорій»
Чотири теорії преси » десятиріччями задавали тон у медіадослідженнях , як зомбі з фільму жахів , котрий вже давно віджив відведений йому на землі вік . Гадаємо, час організувати йому належний похорон та взятися за розробку досконалішої моделі, яка б спиралася на справжній порівняльний аналіз.
Д. Галлін, П. Манчіні
Як у медіастудіях, так і в медіаосвіті праця Галліна і Манчіні дедалі більше переймає на себе позицію свого класичного попередника – праці Фредеріка Сіберта, Теодора Пітерсона та Вілбура Шрамма «Чотири теорії преси» (1956). Теорія трьох американських науковців у медіаосвіті і медіастудіях другої половини ХХ століття мала безпрецедентний вплив. Одним із завдань «Сучасних медіасистем» було подолання негативного впливу «Чотирьох теорій преси», неадекватність яких для аналізування медіасистем з плином часу ставала дедалі очевиднішою.
Однак особлива роль «Чотирьох теорій преси», поряд із ідеологічними причинами, ґрунтується і на очевидних наукових перевагах цієї праці. Моделі, запропоновані Галліном і Манчіні, дають можливість об’єктивно розглянути і оцінити класичну теорію попередньої епохи.
Переваги «Чотирьох теорій»
- вперше у західних мідастудіях, що належали до наукового та ідеологічного «мейнстріму», було чітко сформульовано принцип залежності медіасистеми від політичної і соціальної систем;
- запропоновано прості критерії класифікації медіасистем у зв’язку з політичною, соціальною та економічною системами відповідних суспільств.
Вади «Чотирьох теорій», що долаються у «Сучасних медіасистемах» Галліна і Манчіні
- головний недолік: «чотири теорії» мають не дескриптивний (опис реального стану речей), а нормативний характер (містять оцінки, що ґрунтуються на «філософських» відмінностях медіасистем різних суспільств, а ці філософські відмінності визначаються суб’єктивно);
- зосередженість на британському та американському досвіді;
- подання історично, соціально та ідеологічно зумовлених фактів як певних універсальних цінностей (приклад: ідеологічна мотивованість «соціальної відповідальності» та зв’язок «соціальної відповідальності» з монопольним становищем газет у переважній більшості американських міст);
- недостатність аналізу функціонування ЗМІ у Радянському Союзі у зв’язку з соціальними, економічними, політичними та культурними процесами радянського суспільства;
- подання однієї системи («суспільної відповідальності») як такої, що є унікальною і має переваги над іншими; водночас ефективним еквівалентом системи «соціальної відповідальності» у північноєвропейських країнах є механізми державно-правового регулювання сфери медіа, що випало з поля зору американських науковців середини ХХ ст. (докладніше див. теми, присвячені моделям демократичного корпоративізму та ліберальній моделі);
- необґрунтований прогресизм (медіасистеми начебто розвиваються від менш до більш досконалих у соціальному сенсі) на тлі недостатньої уваги до національної специфіки досліджуваних систем;
- потенційна загроза зловживань вимогою «соціальної відповідальності» і її суттєва близькість до певних рис медіасистем авторитарного і тоталітарного типу.
ІІІ. Три моделі ЗМІ Д. Галліна і П. Манчіні
Наша мета не зіставлення медіасистем з нормативним ідеалом, а аналіз їх історичного розвитку як інститутів у контексті певних соціальних умов. Ми хочемо зрозуміти, чому вони розвивалися саме так, як вони розвивалися; яка їх фактична роль у політичному, соціальному та економічному житті; і якою є система їх відносин з іншими соціальними інститутами. Наші моделі журналістики мають емпіричний, не нормативний характер.
Д. Галлін, П. Манчіні
Д. Галлін і П. Манчіні пропонують моделі, що базуються на таких об’єктивних критеріях:
Ступінь розвитку медіаринків і масової преси. Показник розвитку масової преси також характеризує сучасний ступінь потужності електронних ЗМІ: загалом, країни з низьким рівнем впливу друкованих ЗМІ характеризуються високим рівнем розвитку і впливом електронних ЗМІ, у першу чергу – телебачення.
Ступінь політичного паралелізму, тобто ступінь і особливості зв’язків між ЗМІ і політичними партіями та іншими політичними групами, іншими словами – ступінь того, наскільки медіасистема відображає політичний поділ того чи того суспільства.
Ступінь розвитку журналістської професіоналізації – журналісти, власники, працівники ЗМІ як автономна соціальна група, що об’єднуються професійною ознакою.
Ступінь втручання держави у діяльність окремих ЗМІ та медіасистему в цілому.
Галлін, Манчіні
(2004)
Три моделі ЗМІ
Модель поляризованого плюралізму
Низький рівень тиражів газет, низька фактична (часом на відміну від декларованої) професіоналізація медіаспільноти, високий рівень політичного паралелізму (тобто ступеня пов’язаності ЗМІ з політичними партіями та фінансово-промисловими групами, в тому числі регіональними; ця система розвинулася у країнах Південної Європи (Іспанія, Італія, Греція, Португалія).
Модель демократичного корпоративізму
Високий рівень розвитку усіх чотирьох параметрів (масової преси, політичного паралелізму, журналістської професіоналізації та втручання держави у діяльність ЗМІ). Характерна переважно для країн Центральної і Північної Європи (Німеччина, Австрія, Швейцарія, Бельгія, Голландія, Данія, Фінляндія, Норвегія, Швеція); назва пов’язана з визначальною роллю у діяльності ЗМІ стабільних соціальних груп-корпорацій.
Ліберальна модель
Середній рівень тиражів масових газет, низький рівень політичного паралелізму, низький рівень втручання держави у справи ЗМІ, високий ступінь журналістської професіоналізації. Характерна для держав Північно-Атлантичного регіону (Великобританія, Ірландія, Канада, США).
На відміну від попередників, Галлін і Манчіні зосереджуються тільки на демократичних суспільствах Західної Європи і Північної Америки. Водночас їхня теорія є продуктивною для більшості держав сучасного світу, медіасистеми яких можуть бути представлені через комбінації рис трьох основних моделей, запропонованих у «Сучасних медіасистемах», та певних специфічних національних рис і явищ.
Content actions
Give Feedback:
Download:
Add module to:
Footer
More about this module: Metadata | Version History
This work is licensed by Видавництво Наука under a Creative Commons Attribution License (CC-BY 2.0), and is an Open Educational Resource.
Last edited by Видавництво Наука on Jun 7, 2008 6:25 am GMT-5.