Частина 1. СЕРЕДЗЕМНОМОРСЬКА МОДЕЛЬ, АБО МОДЕЛЬ ПОЛЯРИЗОВАНОГО ПЛЮРАЛІЗМУ Основна література Галлін Д., Манчіні П. Сучасні медіасистеми, розділ 5, с. 84–129. Додаткова література Rodney Benson and Daniel C. Hallin. 2007. “How States, Markets and Globalization Shape the News: The French and American national press, 1965–1997.” European Journal of Communication 22, 1 (March): 27-48. Jean K. Chalaby. 1996. “Journalism as an Anglo-American Invention: A Comparison of the Development of French and Anglo-American Journalism, 1830s-1920s,” European Journal of Communication 11, 3: 303-26. Rodney Benson. 2004. “La fin du Monde: Tradition and Change in the French Press.” French Politics, Culture & Society, 22(1): 108-126. Paul Murschetz. 1998. “State Support for the Daily Press in Europe: A Critical Appraisal: Austria, France, Norway and Sweden Compared.” European Journal of Communication, 13(3): 291-313. Додаткова важливість і цікавість цієї моделі для студентів полягає в очевидній близькості рис медіасистем середземноморських країн до вітчизняної медіасистеми та медіа інших пострадянських країн. Нагадаємо чотири параметри (чи виміри), за якими Галлін і Манчіні у «Сучасних медіасистемах» аналізують моделі медіа у різних суспільствах: Ступінь розвитку медіаринків і масової преси. Показник розвитку масової преси також характеризує сучасний ступінь потужності електронних ЗМІ: загалом, країни з низьким рівнем впливу друкованих ЗМІ характеризуються високим рівнем розвитку і впливом електронних ЗМІ, у першу чергу – телебачення. Ступінь політичного паралелізму, тобто ступінь і особливості зв’язків між ЗМІ і політичними партіями та іншими політичними групами, іншими словами – ступінь того, наскільки медіасистема відображає політичний поділ того чи того суспільства. Ступінь розвитку журналістської професіоналізації – журналісти, власники, працівники ЗМІ як автономна соціальна група, що об’єднуються професійною ознакою. Ступінь втручання держави у діяльність окремих ЗМІ та медіасистему в цілому. Нагадаємо також, що ще одним важливим поняттям є пов’язане з політичним паралелізмом поняття зовнішнього та внутрішнього плюралізму, що характеризують різні типи зв’язків медіа зі світом політики. «Зовнішній плюралізм можна визначити як плюралізм рівня медіасистеми в цілому. Він забезпечується наявністю різноманітних медіаорганізацій, які відображають позиції різних суспільних груп та різні тенденції в суспільстві. Системи, для яких характерний зовнішній плюралізм, очевидно, будуть відзначатися високим ступенем політичного паралелізму. Протилежний термін, внутрішній плюралізм, – це плюралізм на рівні кожного окремого ЗМІ чи іншої медіаорганізації.» Звернімо також увагу, що всі чотири параметри можна відображати у кількісних показниках (на відміну від якісних оцінок, використовуваних багатьма попередниками). До цієї моделі належать Греція, Італія, Португалія, Іспанія, Франція. Франція за кількома параметрами становить виняток і є проміжним випадком між моделями поляризованого плюралізму та демократичного корпоративізму.

Основні риси середземноморської моделі Газетна індустрія (масова преса і медіаринки): низькі тиражі; елітарна преса, орієнтована на висвітлення політики і дій політизованої влади. Визначальна роль у суспільній думці належить електронним ЗМІ і в першу чергу – телебаченню. Розвиток комерційних ЗМІ і у зв’язку з цим процесом – розвиток свободи преси – досить пізні і слабкі явища. Низький ступінь економічної самостійності ЗМІ. Політичний паралелізм: високий ступінь політичного паралелізму; зовнішній плюралізм; журналістика, орієнтована на коментарі; телерадіомовленням керують парламент або уряд; система «політика-над-телерадіомовленням». Поширена інструменталізація медіа (використання як знаряддя досягнення власних цілей) з боку держави, уряду, партій та впливових промисловців, що мають зв’язки у політичних колах. Професіоналізація: слабка професіоналізація, великою мірою зумовлена значним ступенем інструменталізації медіа. У південноєвропейських медіа відбуваються особливо гострі конфлікти навколо самостійності журналістів та медіаорганізацій, хоча напруженість і кількість цих конфліктів пов’язані ще і з тим, що у країнах Південної Європи вони відбуваються більш відкрито, ніж в інших демократичних країнах. Роль держави: сильне втручання держави; субсидування преси у Франції та Італії; періоди цензури; процеси швидкого і слабко контрольованого переходу до приватного комерційного телерадіомовлення («дика дерегуляція», за винятком Франції). Держава досі продовжує виступати в ролі власника, регулятора та надавача субсидій ЗМІ, однак ефективність її регулювання часто сумнівна. На медіасистеми Середземноморських держав великий вплив справили особливості розвитку політичних та соціальних систем цих країн, серед яких найголовнішими є: пізня демократизація, пізній розвиток ліберальних інституцій, поширеність у недавній історії авторитарних диктаторських режимів, розвиток поляризованого плюралізму в політичній сфері; слабкий розвиток раціонально-правової влади, високий розвиток клієнтелізму. Як було відзначено, за кількома вимірами серед країн середземноморської моделі, або моделі поляризованого плюралізму особливе місце посідає Франція. З одного боку, як і іншим країнам середземноморської моделі, їй притаманні поляризований плюралізм та значна роль держави у справах ЗМІ, сильний політичний паралелізм у медіа, проте, з іншого – ранні індустріалізація та розвиток демократії, значний ступінь розвитку масової преси; високий рівень раціонально-правової влади. За цими останніми параметрами Франція близька до країн демократичної корпоративістської моделі, про яку йдеться у наступній темі.

Частина 2. ПІВНІЧНО/ЦЕНТРАЛЬНОЄВРОПЕЙСЬКА, АБО ДЕМОКРАТИЧНА КОРПОРАТИВІСТСЬКА МОДЕЛЬ Основна література Галлін Д., Манчіні П. Сучасні медіасистеми, розділ 6, с. 130–175. Додаткова література Jesper Strömbäck and Daniela V. Dimitrova. 2006. “Political and Media Systems Matter: A Comparison of Election News Coverage in Sweden and the United States.” Press/Politics, 11(4): 131–147. Paul Murschetz. 1998. “State Support for the Daily Press in Europe: A Critical Appraisal: Austria, France, Norway and Sweden Compared.” European Journal of Communication, 13(3): 291–313. Ця тема особливо значуща через те, що в ній розглядається історичний досвід, політичні системи та медіа країн Північної і Центральної Європи, які відіграють визначальну роль у справах Європейського Союзу. Також важливо, що саме на ці країни великою мірою орієнтуються нові члени ЄС – країни, що успішно подолали свої перехідні періоди. Це передусім Польща, Чехія, Словаччина, країни Балтії. Термін «корпоративізм» характеризує соціальні та політичні системи групи Північно- та Центральноєвропейських країн (зокрема, країни Скандинавії, Бенілюксу, від другої половини ХХ ст. – Німеччина та Австрія; до корпоративізму також тяжіють і центральноєвропейські держави колишнього радянського блоку). Під корпоративізмом мається на увазі формальна інтеграція соціальних груп у політичний процес. Головні риси демократичного корпоративізму: панування загальнодержавної ідеології соціального партнерства; централізованість та формальна організованість соціальних і політичних груп; тяжіння до розв’язання соціальних конфліктів через досягнення і виконання політичних домовленостей. Корпоративізм зазвичай протиставляється лібералізму як другій основній формі сучасних демократичних політичних систем. До Північно/центральноєвропейської моделі належать такі країни: Австрія, Бельгія, Данія, Фінляндія, Німеччина, Нідерланди, Норвегія, Швеція, Швейцарія.

Основні риси північно/центральноєвропейської, або демократичної корпоративістської моделі медіасистем Газетна індустрія (масова преса і медіаринки): Високі тиражі; ранній розвиток масової преси. Значний історичний досвід партійних видань та зв’язків ЗМІ з організованими суспільними групами. Співіснування протягом ХХ ст. політичної і комерційної преси та занепад політичної преси наприкінці століття Політичний паралелізм: зовнішній плюралізм, особливо в національній пресі; історично сильна партійна преса; система «політика-у-телерадіомовленні» із суттєвою автономією ЗМІ Професіоналізація: сильна професіоналізація; інституціолізована саморегуляція журналістів і медіаорганізацій Роль держави: сильне втручання держави поряд із захистом свободи ЗМІ; субсидування преси, особливо потужне у Скандинавії; сильне громадське телерадіомовлення Країни демократичного корпоративізму можна охарактеризувати через три співіснування. Тут одночасно маємо: потужну великотиражну комерційну пресу і політичні ЗМІ, пов’язані з соціальними групами; політичний плюралізм і високий ступінь розвитку професійної автономності журналістів; традиції ліберальної свободи преси і потужного втручання держави у ЗМІ, причому і те, і інше, має формалізований правовий характер. Ці співіснування зумовлюють становище, коли суспільства відзначаються широким спектром політичних партій, поглядів та ідеологій і одночасно – загальною суспільною згодою щодо того, як мирним і законним шляхом мають вирішуватися неминучі суперечності. Серед значущих для медіасистем рис політичних і соціальних систем найважливішими є такі: ранній розвиток ринку та підприємництва; масове поширення писемності внаслідок Реформації; рання демократизація (за винятком Німеччини та Австрії), давні традиції політичної організації суспільних груп; сильна держава загального добробуту, значний ступінь державного регулювання економіки; високий ступінь розвитку раціонально-правової влади. У групі країн демократичного корпоративізму роль держави для медіасфери загалом вважається позитивною, оскільки держава виступає гарантом рівності можливості доступу до суспільної і політичної комунікації. Таке розуміння ролі держави значно відрізняє країни демократичного корпоративізму від ліберальних країн, медіасистеми яких розглянуто у наступному модулі.

Частина 3. ПІВНІЧНОАТЛАНТИЧНА, АБО ЛІБЕРАЛЬНА МОДЕЛЬ Основна література Галлін Д., Манчіні П. Сучасні медіасистеми, розділ 7, с. 176–219. Додаткова література: McNair, Journalism and Democracy, chapters 1–4 and 9. Важливість цієї теми зумовлена поширенням рис цієї моделі на інші країни світу у другій половині ХХ ст., яке триває і сьогодні. Серед головних елементів цієї експансії – комерціалізація ЗМІ та журналістська професіоналізація з наголосом на вимозі «нейтральності». Особливе місце ліберальної моделі у сучасному світі, поряд зі становищем США як єдиної наддержави, також пояснюється і нормативним характером ліберальної моделі у концепції «Чотирьох теорій преси», яка великою мірою визначала загальне спрямування журналістської освіти і медіастудій наприкінці ХХ ст. Докладніше про «Чотири теорії» та необхідність подолання їх спадщини див.: Тема 1. Суспільна комунікація за демократії: від «чотирьох теорій» до «трьох моделей». Розгляд цієї моделі медіа є значущим і через те, що аналіз «Сучасних медіасистем» дає змогу продемонструвати історичну соціальну і політичну зумовленість елементів ліберальної медіасистеми, яку сьогодні часто продовжують намагатися подавати як таку, що має переваги порівняю з іншими, та механічно копіювати її зовнішні прояви. До північноатлантичної або ліберальної моделі належать Великобританія, США, Канада, Ірландія

Основні риси ліберальної моделі Газетна індустрія (масова преса і медіаринки): подібно до демократичної корпоративістської моделі, характеризується раннім утвердженням свободи преси (особливо сильною ця традиція є у США) та появою масової преси, однак рівень тиражів газет у цих країнах нижчий; преса у США має переважно місцевий характер; велика увага в електронних ЗМІ традиційно приділяється місцевим новинам; історичний місцевий характер американських ЗМІ, зокрема, зумовив специфіку журналістської професіоналізації Політичний паралелізм: нейтральна комерційна преса; журналістика, орієнтована на донесення інформації (а не на інтерпретацію фактів); внутрішній плюралізм (проте зовнішній плюралізм у Великій Британії); професійна модель управління телерадіомовленням, формально автономна система Професіоналізація: сильна професіоналізація; неінституціалізована саморегуляція (на відміну від країн демократичного корпоративізму); традиція «об’єктивної журналістики», що захищає журналістів від диктату власників і перешкоджає інструменталізації медіа; відносний занепад «об’єктивності» під впливом комерціалізації наприкінці ХХ ст. Роль держави: домінування ринку (за винятком сильного громадського телерадіомовлення у Великій Британії й Ірландії); високий ступінь комерціалізації ЗМІ, що у вигляді певної нормативної моделі (разом з «нейтральним професіоналізмом») посилює свій вплив на інші медіасистеми; у США – потужна традиція вимоги обмеження держави; роль держави у Канаді та Ірландії посилюється турботою про розвиток національних ЗМІ на фоні сусідства зі значно потужнішими медіасистемами (США та Великобританії), які послуговуються тими самими мовами Стосовно країн ліберальної моделі слід відзначити, що об’єднувати в одну групу їх можна тільки за тими рисами, що справді є спільними. Наприклад, потужні системи суспільного телерадіомовлення Великобританії і Канади набагато ближчі до північноєвропейської моделі, ніж до США (проте у цих країнах, як і у США, дуже велике місце посідають комерційні ЗМІ та орієнтація журналістики на неупереджене подання фактів, а не на коментарі). Ще однією прикметною рисою ліберальної моделі є потужніший, ніж у всіх інших, захист свободи слова та невтручання держави у справи ЗМІ. Очевидні позитивні наслідки поєднуються тут і зі значущими негативними – зокрема, це недостатня захищеність приватної інформації (порівняно з країнами демократичного корпоративізму та Францією) та можливість маніпулювання громадською думкою на виборах через зловживання свободою преси.