Skip to content Skip to navigation

OpenStax_CNX

You are here: Home » Content » АНТРОПОЛОГІЧНИЙ РОМАНТИЗМ У ТВОРЧОСТІ ЗОРИ НІЛ ГЕРСТОН ТА НЕЛЛИ ЛАРСЕН

Navigation

Lenses

What is a lens?

Definition of a lens

Lenses

A lens is a custom view of the content in the repository. You can think of it as a fancy kind of list that will let you see content through the eyes of organizations and people you trust.

What is in a lens?

Lens makers point to materials (modules and collections), creating a guide that includes their own comments and descriptive tags about the content.

Who can create a lens?

Any individual member, a community, or a respected organization.

What are tags? tag icon

Tags are descriptors added by lens makers to help label content, attaching a vocabulary that is meaningful in the context of the lens.

This content is ...

In these lenses

  • Nauka display tagshide tags

    This module is included inLens: Видавництво Наука's Lens
    By: Видавництво НаукаAs a part of collection: "Дискурс романтизму в літературі США"

    Click the "Nauka" link to see all content selected in this lens.

    Click the tag icon tag icon to display tags associated with this content.

Recently Viewed

This feature requires Javascript to be enabled.

Tags

(What is a tag?)

These tags come from the endorsement, affiliation, and other lenses that include this content.
 

АНТРОПОЛОГІЧНИЙ РОМАНТИЗМ У ТВОРЧОСТІ ЗОРИ НІЛ ГЕРСТОН ТА НЕЛЛИ ЛАРСЕН

Module by: Maria Shymchyshyn. E-mail the author

Summary: ANTHROPOLOGICAL ROMANTICISM IN WORKS BY ZORA NEALE HURSTON AND NELLA LARSEN Автор розглядає парадигму антропологічного романтизму з іманентною його ознакою ціннісності людського досвіду як визначальну для дослідження романів двох представниць Гарлемського ренесансу – Нелли Ларсен та Зори Ніл Герстон. Матеріал може використовуватися у викладанні курсів «Література США», «Історія зарубіжної літератури», «Теорія літератури».

Людина, її переживання, внутрішні суперечності та пошуки ідеалу становлять невід’ємну сутність романтичної епохи. Романтична естетика розширила масштаби потрактування індивідуального буття, не обмежуючи його лише соціальним становищем. Романтики виокремили людину як особливий вид, саме зважаючи на її здатність відкривати в собі багатопланові внутрішні світи. Індивідуум – неповторний, унікальний, звідси й загострена увага до особистісних переживань, почуттів та емоцій. Прикметними для романтичної свідомості є духовне напруження, пошук, прагнення, піднесення, злет душі. Така антропософська перспектива спровокувала одну з основних проблем романтичної епохи – пошук особистісного ідеалу, невід’ємним атрибутом якого служить страждання конкретної людини. Як зазначають К. Флемінг та Дж. О’Керрол, «романтизм вирізнявся багатьма нововведеннями. Проте як тоді, так і сьогодні одне з найсуттєвіших – це зосередженість на стражданні окремого індивідуума. Воно докорінно відрізняється від поцінованого раніше страждання Христа, адже утверджує виняткову цінність звичайної людини» [3, 148]. Маргіналізована страдницька особистість стає центральною в естетиці романтизму. Риторика жертви/бунтаря знайшла своє яскраве вираження в романтичній модальності. Страждання розуміється як шлях особистості до формування власної ідентичності, при цьому жертва возвеличується до статусу героя.

Парадигма антропологічного романтизму з іманентною його ознакою ціннісності людського досвіду буде визначальною і при дослідженні романів двох представниць Гарлемського ренесансу: Нелли Ларсен та Зори Ніл Герстон. Безперечний той факт, що романтичний дух був питомою характеристикою Гарлемського відродження, зокрема, у літературі того періоду простежуємо звернення до етноісторичних джерел, міфології та фольклору, національної емотивності. Це був час піднесення та розквіту літературної традиції афроамериканців, традиції, орієнтованої на ресурс чорного етносу, реставрації його минулого, історичної пам’яті, архетипних образів «рідної землі». Ця традиція, як конституента культурного руху, сприяла пробудженню расової самосвідомості чорних. Значно розширилась також жанрова палітра, адже від Реконструкції до раннього періоду Гарлемського ренесансу існувало лише три основних жанри для зображення афроамериканців: література протесту та романи «переходу» («passing»). Негритянські письменники періоду 1920–1940-х років акумулювали в своїй творчості всі ці три жанри, додавши при цьому власну манеру письма, багатий фольклорний матеріал, самобутність та відчуття расової ідентичності. Популярності набуває Buildingsroman – як найбільш відповідний для зображення становлення особистості «нового негра».

Зора Ніл Герстон та Нелла Ларсен – представниці двох різних поглядів на роль мистецтва в суспільстві, а також на те, як слід зображати афроамериканців у літературі. Дискусія на цю тему була однією з основних серед активних діячів Гарлемського відродження. Каунті Каллен, Джессі Фаусет, Нелла Ларсен та Клод Маккей вважали, що мистецтво має виконувати пропагандистську функцію, на противагу ж їм Ленгстон Х’юз, Джин Тумер і Зора Ніл Герстон виступали за ідею «мистецтва заради мистецтва». Попри ідеологічні відмінності та зумовлену цим риторику, в обраних нами двох романах («Quicksand» та «Their Eyes Were Watching God») обох письменниць спостерігаємо подібності на жанровому (Buildungsroman), ідейно-тематичному (пошук жінкою власної ідентичності) та стилістичному рівнях.

Романтичний дух, що пронизує обидва романи, зумовлює присутність страждання як необхідну умову та шлях самовизначення головних героїнь. Проте їх розвиток відображений з різних перспектив, що безперечно зумовлено переконаннями й поглядами самих письменниць.

У Н. Ларсен очевидне зміщення акцентів з «біології» – вона розглядає расову ідентичність як конструкт історії, культури та ідеології білих. Образ трагічної мулатки Гелґи Крейн, яка намагається знайти своє місце в соціумі, розвивається за циклічним принципом. Починається її історія в маленькому містечку сільського Півдня, де молода вчителька відчуває внутрішній спротив «натуралізації» негрів: «This great community, she thought, was no longer a school. It had grown into a machine. It was now a showplace in the black belt, exemplification of the white man’s magnanimity, refutation of the black man’s inefficiency. Life had died out of it. It was, Helga decided, now only a big knife with cruelty sharp edges ruthlessly cutting all to a pattern, the white man’s pattern» [5, 39]. Гелґа не знаходить розуміння серед негритянської громади, яка не сприймає її індивідуалізму та окремішності. Перед читачем постає типовий романтичний образ героїні-бунтарки проти соціальних умовностей та культурних канонів. Сподіваючись зреалізувати себе, дівчина переїжджає на північ (Чикаго, а згодом Нью-Йорк), стає учасницею Гарлемського руху, але згодом усвідомлює, що не поділяє поглядів чорних, їх расової риторики, подвійних стандартів. Пошук власної ідентичності корелює з географічною мобільністю Гелґи, яка нарешті вирішує поїхати на батьківщину матері – до Копенгагена. Проте й там вона не знаходить внутрішнього спокою. Повернувшись назад до Нью-Йорка, дівчина виходить заміж за негритянського священика. Новостворена родина переїжджає на Південь, де поселяється в маленькому селищі. Гелґа так і не самовизначилась у своїх пошуках, не задовольнила своїх амбіцій, життя для неї – це «велике розчарування». Власний досвід навчив її, що чорні не можуть зреалізувати себе у світі, де панує Бог білої людини: «Який злий жарт зіграв Бог білої людини над ними! Призвичаївши їх до рабства, тоді до бідності та образ, примусивши їх терпіти в покорі та послуху, обіцяючи колись Царство Боже на небесах» [5, 160]. Н. Ларсен поєднала становлення особистості Гелґи з культурно-історичними реаліями, проблемами расової дискримінації. Авторка не вірить у «self-reliance», у те, що людина сама керує своєю долею.

Естетичні погляди Зори Ніл Герстон зумовили іншу перспективу змалювання процесу становлення жіночої особистості. Авторка сконцентрувала увагу на внутрішньому житті жінки, не надаючи при цьому визначального значення питанням расової належності. Для Дженні – героїні роману «їхні очі бачили Бога», важливе значення мають відносини між чоловіком і жінкою, тобто проблематика переноситься в тендерну площину. Якщо у творі Н. Ларсен Гелґа подорожує від однієї громади до іншої, переймаючись питаннями расової приналежності, що й зумовлює її постійну конфліктність без будь-якого власного конструктивного розвитку, то героїня З. Герстон «подорожує» від чоловіка до чоловіка; кожен етап такої подорожі виводить молоду жінку на вищий щабель внутрішнього розвитку, на якісніший рівень самоідентифікації. Антропологічний романтичний модус обох романів грунтується на надзвичайній увазі до внутрішніх переживань жінки. Наративна стратегія, що поєднує розповідь від третьої та першої особи, побудована на жіночому сприйнятті довколишнього світу.

Романтична парадигма оптимально забезпечує стрімку динаміку розвитку сюжету. Ідеальне здійснюється без будь-яких перепон: бідна дівчина приїжджає в Чикаго і за декілька днів знаходить гарну роботу, поїздка до Копенгагена дарує їй життя в багатій родині, розкоші та гарне ставлення, тобто всі мрії Гелґи здійснюються одразу ж. Подібні нереалістичні картини спостерігаємо і в романі З. Герстон – це і поява одного ранку романтичного молодого успішного супергероя, з яким Дженні погоджується їхати без будь-яких вагань, залишивши першого чоловіка, і зустріч з Ті Кейком, безтурботним юнаком із гітарою, з яким молода жінка нарешті переживає довгоочікуване романтичне кохання.

Спільний архетипічний образ обох романів – вода. Саме цей об’ємний споконвічний та амбівалентний символ маркує переродження як Дженні, так і Гелґи. Сцена зливи визначальна в романі Н. Ларсен. Гелґа, блукаючи вулицями у глибокій депресії, потрапляє під сильний дощ. У пошуках хоч якогось притулку дівчина забігла в негритянський дім молитви. Спочатку вона вражена, шокована щирою вірою парафіян, та згодом сама переживає ніби зцілення: «Чудотворний спокій прийшов до неї. Здавалося, що життя триває, воно просте та зрозуміле. Гелґа Крейн відчула надзвичайне піднесення, звичайне щастя, позбавлене будь-яких життєвих перипетій, яких вона зазнала до цього» [5, 142]. Містично-романтична аура християнської релігії, якою дівчина спочатку так зачарована, наприкінці роману приводить її до прозріння. Саме цей досвід став для Гелґи найбільш фруструючим. Вона зрозуміла, що християнство – це лише симулякр для негрів, спосіб їхньої втечі від реальності, шлях пристосування до життя білих, метод психологічного захисту, що дає їм змогу перекласти відповідальність за все на Бога.

Критичне усвідомлення того, що релігія – лише ілюзія, омана, яка рятує бідних від нестерпності буденного життя, призводить до втрати віри. Наприкінці твору Гелґа переживає психологічний колапс. Н. Ларсен не бачить виходу для мулатки, яка не має власних богів і зневірилась у чужих. Освічена інтелектуалка, яка не уявляла собі життя без книжок, яка цитувала Ібсена, щоб висміяти гарлемських буржуа, потрапляє в пастку. Втративши віру, вона знаходить порятунок лише у глибокому сні, а її єдиним стимулом до життя стають діти. «Заключна сцена твору видозмінює розв’язку «одруження-народження», що характеризує структуру кожного традиційного роману, написаного білими чоловіками... замість того маємо цілковите зведення ролі жінки до її репродуктивної функції» [ 1, 559].

Вода, а точніше повінь, кардинально де конструює й орієнтації Дженні. Саме внаслідок стихії вона втрачає коханого чоловіка й водночас отримує право на свободу, на «власний простір», за визначенням В. Вулф. Окрім того, це допомагає їй усвідомити глибоку патріархальність негритянської спільноти, яка навіть не намагалася зрозуміти причин убивства божевільного Ті Кейка, а одразу визнала її винною. «Then she saw all of the colored people standing up in the back of the courtroom. Packed tight like a case of celery, only much darker than thai. They were all against her, she could see. So many were there against her that a light slap from each one of them would have beat her to death. She felt them pelting her with dirty thoughts. They were there with their tongues cocked and loaded, the only real weapon left to weak folks. The only killing tool they are allowed to use in the presence of white folks» [4, 176]. Судовий процес став причиною певного відчуження Дженні від громади афроамериканців. Наприкінці роману вона не прагне повернутися до знайомих людей, до їхніх розмов на ґанку. Після всього пережитого ця збагачена власним досвідом жінка протиставляє себе громаді, відокремлюється від неї світом спогадів, які стають для неї справжньою реальністю. Адже, як зазначає на початку роману сама З. Герстон, сприйняття світу в жінок та чоловіків різне: «Now, women forget all those things they don’t want to remember, and remember everything they don’t want to forget. The dream is the truth. Then they act and do things accordingly» [4, 1].

Романтична ознака роману «їхні очі бачили Бога» – питома роль етнічного елементу, наскрізна присутність фольклорної традиції. Зокрема, вечірні зібрання селян, де вони зазвичай розповідають різні історії, діляться одне з одним роздумами та спостереженнями, сприяють утвердженню культурних традицій афроамериканців, служать способом передачі етнічної спадщини, цінностей та світосприйняття цілого народу. Важливість цього комунікативного ритуалу наголошується впродовж усього твору. Очима «ґанку» читач уперше бачить головну героїню. Ганок – невід’ємна сутність життя громади, він виступає локусом культурної репрезентації. «It was the time for sitting on porches besides the road. It was the time to hear things and talk. These sitters had been tongueless, earless, eyeless conveniences all day long. Mules and other brutes had occupied their skins. But now, the sun and the bossman were gone, so the skins felt powerful and human. They became lords of sound and lesser things. They passed nations through their mouths» [4, 1]. З цього спостереження авторки, що, безперечно, базується на її власному досвіді, бачимо значущість традиції як об’єднувального та стверджувального чинника. Спілкування на такому рівні – це спосіб функціонування спільноти як такої, форма її самозахисту та самозбереження. Про валідність наративу цілого етносу, його значущість у формуванні етнічної ідентичності розмірковує індіанка Леслі Мармон Сілко: «Розповідь про походження формує нашу ідентичність – через неї ми дізнаємося, хто ми. Ми – лагуанці (the Lagunas). Ось звідки ми походимо. Ми прийшли ось таким шляхом. Ми зупинилися на цьому місці. І так з самого дитинства ти слухаєш ці історії, і тому, коли ти йдеш у широкий світ і хтось запитує тебе, хто ти чи звідки ти, ти одразу ж знаєш: ми народ, який прийшов з півночі. Ми народ, якому належать ці оповіді» [6, 57].

Поетика негритянської розповіді, глибока закоріненість і взаємозв’язок авторського наративу з фольклорними образами позиціонують твір З. Герстон у модус романтичного письма. Важливо зазначити, що фольклорний матеріал не поглинає голосу авторки, а доповнює та посилює його. Зокрема, метафора горизонту, що характеризує філософію та світосприйняття простого негритянського народу, служить лейтмотивом роману. Ностальгійна зверненість до далекого краєвиду уособлює собою сум за втраченою батьківщиною. «She had been getting ready for her great journey to the horizons in search of people; it was important to all the world that she should find them and they find her» [4, 85]. Далекий краєвид символізує недосяжність мрій і служить постійним нагадуванням про їх існування, прообразом романтичних сподівань, «wishing», як називає це бабуся Дженні. Для приниженого та маргіналізованого народу горизонт – це ознака існування іншого/«кращого» світу. Саме така віра стимулює життєві сили афроамериканців. Одна з героїнь роману роздумує: «Maybe it’s some place way off in de ocean de black man is in power, but we don’t know nothin’ but what we see» [4, 14]. Окрім цих фольклорних конотацій, маємо авторську метафору горизонту як шляху до власної ідентичності, самостановлення. Адже, щоб стати повноцінною особистістю, самодостатньою жінкою, за словами Дженні, вона дійшла до горизонту і повернулась назад.

Висока метафоричність народної мови афроамериканців талановито передана Зорою Ніл Герстон. Ч. Вол вважає, що «народні висловлювання – це той грунт, що живить та надає індивідуального звучання» романам письменниці [7, 373]. Зокрема, у роздумах старенької бабусі відображене світосприйняття цілого народу, виражена колективна психологічна травма, яку він пережив: «...us colored folks is branches without roots and that makes things come round in queer ways» [4, 15]. Глибинний зміст цього простого, на перший погляд, речення розкриває важкий досвід афроамериканців, рани яких ще довго не заживатимуть. Важливо й те, що авторка зуміла передати фонетичні особливості негритянського варіанту англійської мови, тим самим утверджуючи право його існування на рівні літературного дискурсу.

Ще одна ознака романтичної парадигми твору – звернення до негритянського міфу. Саме через нього можна наблизитись та зрозуміти «дух культури». Герстон використовує один із варіантів міфу про створення людини: «When God had made The Man, he made him out of stuff that sung all the time and glittered all over. Then after that some angels got jealous and chopped him into millions of pieces, but still he glittered and hummed. So they beat him down to nothing but sparks but each little hunt for one another, but mud is deaf and dumb. Like all the other tumbling mud-balls, Janie had tried to show her shine» [4, 86]. Важливо зазначити, що авторка талановито вплітає міф у канву роману. Наприклад, у цьому разі маємо прелюдію до опису стану самотності Дженні, який у розв’язці твору стане оптимальною формою екзистенції головної героїні.

Ідеї самотності, відчуження особистості від спільноти, усамітнення як шлях до самопізнання, які розвинула Зора Ніл Герстон, перегукуються з принципами теорії «self-relience» трансценденталіста Р. В. Емерсона. Наприкінці твору Дженні, підсумовуючи перипетії свого життя, доходить філософського висновку: «Course, talkin’ don’t amount tuh uh hill uh beans when yuh can’t do nothin’ else. And listin’ tuh dat kind uh talk is jus’ lak openin’ yo’ moth and lettin’ de moon shine down yo’ throat. It’s uh known fact, Pheoby, you got tu go there tuh know there. Yo’ papa and yo’ mama and nobody else can’t tell yuh and show yuh. Two things everybody’s got tuh do fuh themselves. They got tuh go tuh God, and they got tuh find out about livin’ fuh theyselves» [4, 183]. Валідність особистого досвіду визначальна у формуванні сильної індивідуальності та її шляху до свободи, незалежності. І Гелґа, і Дженні позиціонують себе як бунтарки. Хоч сутність їхнього бунту, його зміст дещо різні. З. Герстон не переобтяжує текст ідеологічними нашаруваннями, риторикою расової дискримінації, як це спостерігаємо в романі Н. Ларсен. Дженні швидше підсвідомо виступає проти глибокої патріархальності негритянського суспільства, її початковий протест можна розглядати у площині спротиву на рівні інстинкту, тоді як бунт Гелґи – це свідомий протест, зумовлений її чутливістю як до негритянського лицемірства, «мімікрії», за визначенням сучасних теоретиків постколоніалізму, запальних промов активістів, так і до пригнічуючої ідеології білих.

Централізація образу жінки, її домінантне сприйняття та інтерпретація довколишнього світу визначають модель обох романів. Валідність особистого досвіду в пізнанні світу дає право розглядати їх у модусі романтичному. Адже, як зазначає один із дослідників, «зосередженість на досвіді є епістемологічною основою романтизму. Він передбачає заперечення абсолютної зовнішньої об’єктивності у процесі пізнання чи в науковій практиці, приділяючи значну увагу суб’єктивним процесам у пізнанні зовнішнього світу» [2, 18].

ЛІТЕРАТУРА:

1. Brickhouse A. Nella Larsen and the Intertextual Geography of Quicksand // African American Review. – 2001. – Vol. 35, No. 4. – P. 533–560.

2. Duarte L. F. The Romantic Drive and Human Sciences in Western Culture // Revista Brasiliera de Ciencias Sociais. – 2004. – Vol. 19, No. 55. – P. 5–18.

3. Fleming С, O’CarrollJ. Romanticism//Anthropoetics, 2005. – Volume XI, No. 1. – P. 134–150.

4. Hurston Z. N. Their Eyes Were Watching God. – Harper & Row Publishers, New York, 1990. - 207 p.

5. Larsen N. Quicksand // The Complete Fiction of Nella Larsen. – New York: Anchor Books. A Division of Random House, Inc. – 1992. – P. 29–163.

6. Silko Leslie M. Language and Literature from a Pueblo Indian Perspective // English Literature: Opening up the Canon. Ed. by Fielder and Baker. – Johns Hopkins University Press, 1981. – P. 54–72.

7. Wall A. Ch. Zora Neale Hurston: Changing Her Own Words// American Novelists Revisited: Essays in Feminist Criticism. Edited by Fritz Fleischmann. – Boston, Massachusetts, 1982. – 419 p.

Content actions

Download module as:

PDF | EPUB (?)

What is an EPUB file?

EPUB is an electronic book format that can be read on a variety of mobile devices.

Downloading to a reading device

For detailed instructions on how to download this content's EPUB to your specific device, click the "(?)" link.

| More downloads ...

Add module to:

My Favorites (?)

'My Favorites' is a special kind of lens which you can use to bookmark modules and collections. 'My Favorites' can only be seen by you, and collections saved in 'My Favorites' can remember the last module you were on. You need an account to use 'My Favorites'.

| A lens I own (?)

Definition of a lens

Lenses

A lens is a custom view of the content in the repository. You can think of it as a fancy kind of list that will let you see content through the eyes of organizations and people you trust.

What is in a lens?

Lens makers point to materials (modules and collections), creating a guide that includes their own comments and descriptive tags about the content.

Who can create a lens?

Any individual member, a community, or a respected organization.

What are tags? tag icon

Tags are descriptors added by lens makers to help label content, attaching a vocabulary that is meaningful in the context of the lens.

| External bookmarks