Skip to content Skip to navigation

OpenStax-CNX

You are here: Home » Content » АМЕРИКАНСЬКИЙ МІЛЛЕНАРИЗМ ТА АПОКАЛІПТИКА РОМАНТИЗМУ: ХУДОЖНІ ВЕРСІЇ Е. ПО ТА Е. ТАЙЛЕР

Navigation

Lenses

What is a lens?

Definition of a lens

Lenses

A lens is a custom view of the content in the repository. You can think of it as a fancy kind of list that will let you see content through the eyes of organizations and people you trust.

What is in a lens?

Lens makers point to materials (modules and collections), creating a guide that includes their own comments and descriptive tags about the content.

Who can create a lens?

Any individual member, a community, or a respected organization.

What are tags? tag icon

Tags are descriptors added by lens makers to help label content, attaching a vocabulary that is meaningful in the context of the lens.

This content is ...

In these lenses

  • Nauka display tagshide tags

    This module is included inLens: Видавництво Наука's Lens
    By: Видавництво НаукаAs a part of collection: "Дискурс романтизму в літературі США"

    Click the "Nauka" link to see all content selected in this lens.

    Click the tag icon tag icon to display tags associated with this content.

Recently Viewed

This feature requires Javascript to be enabled.

Tags

(What is a tag?)

These tags come from the endorsement, affiliation, and other lenses that include this content.
 

АМЕРИКАНСЬКИЙ МІЛЛЕНАРИЗМ ТА АПОКАЛІПТИКА РОМАНТИЗМУ: ХУДОЖНІ ВЕРСІЇ Е. ПО ТА Е. ТАЙЛЕР

Module by: Ganna Pokydko. E-mail the author

Summary: AMERICAN MILLENARISM AND APOCALYPTICS OF ROMANTICISM: CREATIVE VERSIONS BY E. POE AND A. TYLER У дослідженні зіставляються мілленарні мотиви у творах епохи американського романтизму та у літературі другої половини ХХ ст. Матеріал може використовуватися у викладанні курсів «Література США», «Історія зарубіжної літератури», «Теорія літератури».

Література – свідок великої кількості письменницьких спроб проголосити свою батьківщину/країну «Новим Ізраїлем», що обраний Богом для облаштування Царства Божого на землі. Але саме для Америки мілленаризм слугує визначальною точкою історичного й культурного відліку, він і досі залишається фундаментом й постійним енергетичним джерелом американської ідеології. Приміром, символ споживацької культури – найдоступніша купюра вартістю один долар – мілленаристськи маркований цитатою з Вергілія – Novus ordo Seclorum – пророцтвом нової золотої ери, що покликане спрямовувати свого щасливого власника, нового американського Адама, шляхом self-made man.

Перший крок в окресленні мілленаристського характеру Америки був зроблений ще Колумбом, який вважав відкриті ним нові землі Новим Світом Одкровення. Утілення Тисячолітнього Царства вбачати в Америці й колоністи-пуритани Нової Англії. А століттям пізніше у «Великому пробудженні» Джонатан Едвардс проголошує перший етап реалізації апокаліптичного призначення Америки: «Цей новий світ був відкритий саме тепер, напевно, для того... щоб в ньому Господь міг покласти початок нового світу в духовному сенсі» [5, 314]. Поява в американській культурі образу нового Адама, що наразі становить собою один із засадничих складників американської свідомості, теж зумовлена вірою у провіденціальність Нового Світу. Секуляризована версія цієї концепції, що використовувалася насамперед трансценденталістами, дає змогу подивитися на американця як на людину, що наділена «унікальною здатністю бачити все суще по-новому, очима невинної дитини й завдяки цьому сприймати неспаплюжений світ Америки як цнотливий Едем» [4, 168]. Майже маніакальний характер американського мілленаризму так чи так оприявнюється в різні часи, у різних сферах суспільного життя, і, кількість його інтерпретацій зростає. За прикладом такої полярності мілленаризму звернімося до Г. Мелвілла, який у 1850 році зазначив, що американці – «особливий, обраний народ», а вже за чверть століття оприлюднив зворотний бік мілленаристської медалі, показавши, як в кризові періоди історії нестримна віра американців у блискуче майбутнє своєї країни переходить у глибокий відчай: «розтринькано останній спадок... // Будуйте храми Кінця Шляху! // Колумб прогнав романтику з Землі; //Для людства не залишилось Нового Світу» [7, 24].

Саме такий настрій, подеколи надто депресивний, спостерігаємо протягом найбільш апокаліптичного, на наш погляд, періоду культурного розвитку Америки – Романтизму. Цей настрій як спадкова хвороба передався і періоду кінця XX – початку XXI століть й був посилений подіями 11 вересня 2001 року. Тож спробуймо розглянути можливі шляхи художнього втілення апокаліптичної парадигми в американській так званій «сімейній» прозі (domestic fiction, Matthews). Особливу увагу при цьому слід звернути на функціонування апокаліптичної парадигми історії як фабульної схеми творів, особливо що стосується екстраполяції цієї схеми на історію родини/сім’ї. Крім того, викликає інтерес специфіка оприявлення образу нового Адама, а також понять апокаліптичного дуалізму та апокаліптичного шлюбу (за концепцією М. Г. Абрамса) на матеріалі новели «Падіння дому Ашерів» Е. По та роману «Та, що заводить годинник» Е. Тайлер. XIX століття – це епоха, коли біблійні схеми та персонажі все частіше використовуються в американській культурі як оболонка для нових ідей й понять, завдяки чому значно розширюється поле конотативних та інтерпретаційних маневрів. Одна з таких категорій-схем, якій відведено вагому нішу в фундаменті американського суспільства, – родина. Архетипова за своєю суттю, вона виступає, з одного боку, гарантом реалізації мілленаристичної програми Америки, а з другого – стає втіленням апокаліптичних очікувань американців (що, безперечно, мало відбиватись і в літературі).

У той час, як провідним тематичним компонентом класичного європейського реалістичного роману XIX століття залишалася сім’я з її психологічними, філософськими, історичними горизонтами, в американській літературі панує романтизм, який висуває на передній план зовсім інші завдання. Це насамперед ідея національної самобутності (що так чи так дотична до ідеології мілленаризму), ідея власної культури, яка б не повторювала чи наслідувала те, «що вже здійснили романтики Європи» [3, 381]. Е. По у тій ситуації виявився «єдиним з американських романтиків, хто наважився піти проти течії» й відмовився звертатися до «американських тем та облич» [1, 38]. Сюжетним стрижнем готичної новели «Падіння дому Ашерів» По обрав розпад шлюбно-сімейних стосунків. Одну з найвагоміших, найвідкритіших суспільних цінностей Америки – родину, – письменник утаємничує, затемнює і водночас надає сімейним, внутрішнім, інтимним проблемам статусу вселенських: «під його пером особиста трагедія набуває масштабів світової катастрофи, тріщина, що розколола душу – це розлом самого всесвіту» [1, 56]. Слід зазначити, що «песимізм та трагічне світовідчуття не були здобутком лише Едгара По, але становили собою прикметні ознаки пізньоромантичної ідеології у США» [2, 176]. Автора вже менше цікавить міметична правдоподібність творів, натомість він прагне досягти психологічно-ємоційної справжності, яку переживатиме читач. «Світ готичних новел (Е. По. – Г. П.) населений привидами, тут панує атмосфера жаху, тут усе вже зітліло», усім керує «розколота свідомість і містичний самосуд» [1, 56]. Е. По використовує вже відомі американській романній традиції інцестуальні мотиви та традиційний сімейний локус (будинок), в якому, услід за Ч. Б. Брауном, концентрує божевільно-хворобливу свідомість нарації. Але в новелі Е. По сімейна катастрофа досліджується набагато глибше, ніж у його попередників. На особливу увагу заслуговує сюжетна багаторівневість та високий, дещо загострий, ступінь психологізму. Неабияке значення в наративній канві новели мають родинні стосунки та їхній готично-містичний контекст, для інтерпретації яких й застосуємо апокаліптичну парадигму. Перед тим, як пропустити родинну схему Ашерів через цю парадигму, слід згадати, що, згідно з Одкровенням та його секуляризованою версією, історія людства рухається по колу («створення світу – гріхопадіння – досягнення кінцевої мети через Апокаліпсис»; існує і ще одна модель – «Рай – гріхопадіння – спокутування гріхів – Рай-заново-віднайденний» [4, 167, 169]), яка становить собою «найдовший коловий/кружний маршрут, що долається заради повернення на початок» [6, 183]. Згідно з ще одним варіантом цієї концепції, запропонованим Дж. Мільтоном, гріхопадіння людини відбувається на краще, адже «рай наприкінці шляху буде заслуженим (а від того й ціннішим. – Г. П.), тоді як рай первісний був успадкованим» [цит. за 4, 160]. Отже, фабульна схема новели вказує на своєрідний рух по колу, який реалізується в екстеріорному (будинок Ашерів та його оточення) та інтеріорному (власне родина Ашерів) планах. Єдине, чого на перший погляд бракує так званому ашерівському колу, то це етапу «створення світу» або «первісного Раю». З огляду на західноєвропейську романтичну модель, його й не мало бути (поступово цей етап втрачає свою актуальність і для романтичної людини Америки). Проте він усе ж таки окреслюється автором, хоча й пунктирно, у баладі, яку співає Родерік Ашер. Фреймовий образ дому Ашерів – це певний дороговказ-орієнтир як для читача, так і для наратора. Його змістове наповнення і власне вигляд, стан будинку (і, відповідно, родини) на початку та наприкінці твору істотно різняться. Ще цілісний спочатку (хоча вже з ознаками руйнації) «melancholy House of Usher <...> this mansion of gloom <...> both family and the family mansion» розсипається на «fragments of the «House of Usher» [8, 41, 42, 61] наприкінці. Така еволюція родинно-будинкового простору наближується до «характерно романтичної моделі розвитку по спіралі» [4, 11], згідно з якою «кожен процес починається з неподільного цілого, яке потім розпадається на дрібніші частини, щоб, як наслідок, прийти до високоорганізованого цілого, яке має вищий статус, ніж вихідне, адже ввібрало в себе всі можливі поділу та протиставлення» [там само]. Буди-нок-родина розпадається на окремі частини: Родерік та Мадлен Ашери, фізичне/тілесне та моральне/духовне, хворе й здорове. Присутність у тексті таких бінарних опозицій (принцип апокаліптичного дуалізму) та їх динамічна взаємодія, наслідком якої має стати єднання в метафорично зображеному апокаліптичному шлюбі, визначає сюжетний рух, дає змогу уточнити процес розгортання фабульної схеми новели. Відтак, мікрокосм родини Ашерів поглинається макрокосмом універсальним, стає частиною цілого, але вже вищого ґатунку. В інтеріорному плані шлях і власне підготовка родини Ашерів до переходу на вищий онтологічний щабель зумовлені станом «розколотості та боротьби з собою» [4, 24]. У романтичному варіанті наслідком такої розколотої свідомості стає «криза або духовний зрив (як у випадку з Родеріком Ашером. – Г. П.), за яким слідує прорив до вищого цілого» [там само].

Оповідач, у свою чергу, виконує в тексті Е. По дві функції: Нового Адама та свідка. Символічне авторське протиставлення родини Ашерів (чий аристократичний статус увиразнюється описом родового особняка і довжелезною історією роду (сімейний локус і родинне коріння) і відсутності родини (безрідності), і що прикметно, відсутності імені оповідача, чия життєва історія почалася нізвідки і йде в нікуди, а про сім’ю, родичів, батьків взагалі не згадується (європейська і американська сімейні моделі). Отже, неупередженим свідком, який достеменно фіксує апокаліпсис роду Ашерів стає оповідач – Новий Адам.

Схожої сюжетної схеми дотримується Е. Тайлер у романі «Та, що заводить годинник» («The Clock Winder», 1972). На думку журналіста газети «Вашингтон Пост» Джонатана Ярдлі, це роман, якому властиві дві визначальні для подальшої літературної кар’єри та стилю авторки ознаки. По-перше, традиційні для Е. Тайлер ексцентричні герої («ексцентричні не тому, що ненормальні, а тому, що людяні (human)» [10, 1]), однак це вже не «поодинокі індивіди в пошуках кохання, вони становлять частину сім’ї або пов’язані з родинами»; по-друге, письменниця врешті-решт «знаходить відповідне місце» для своїх наступних романів – це «ексцентричне та привабливе місто» Балтимор, яке просто-таки «розчиняється в родині» [10, 2].

Рушійним епізодом для розвитку сюжету в цьому творі стає другорядна, на перший погляд, смерть чоловіка Памели Емерсон, але саме вона запускає сюжетний механізм, що відповідатиме апокаліптичній моделі «кінця як початку» [4, 10]. Овдовіла Памела, мати сімох дітей, залишається з ними на самоті у величезному родовому гнізді сім’ї Емерсон – будинку в Роланд Парк («...шість камінів, тераса для прогулянок, комірчина для обслуги, завбільшки з кімнату-їдальню, елегантні вставки у вигляді валиків над кожними дверима» [9, 14]), що так само, які її власна родина, тріщить по швах (пор. Е. По «Падіння дому Ашерів») (етап гріхопадіння).

Під час спроб самотужки навести лад у будинку (етап відновлення) місіс Емерсон несподівано отримує допомогу з боку двадцятитрирічної Елізабет Еббот. Памела у відповідь пропонує дівчині роботу, і Елізабет, за давньою традицією великих родин, автоматично зараховується до родини Емерсонів (поняття «великого дому»). Погодившись на цю пропозицію, дівчина стає тим Новим Адамом (без власної великої родини), який, разом із наведенням ладу в домі Емерсонів, береться за справу їхнього єднання: «Саме Елізабет керувала цією родиною. Метью (син Памели. – Г. П.) ніколи не усвідомлював цього аж до теперішнього моменту. Вона була єдиною, на кого вони могли покластися – він і його мати, і Тімоті, і власне дім, кімнати якого перейняли від неї чистий сонячний спокій і запах трісок» [9, 76]. Для Памели Емерсон поява Елізабет мата ознаменувати оновлення родини Емерсон (так само як присутність оповідача для Ашерів). Усі діти та онуки Памели, більшість з яких уже дорослі самостійні люди, занурені у власні справи. Навіть ті, хто все ще жив з нею в одному домі, були поруч лише формально.

Вирішальним стає епізод, коли напередодні дня Подяки (етап спокутування всіх гріхів) Памела виграє в лотерею живу індичку, а приготувати її для святкового сімейного столу має саме Елізабет (на кшталт міфічного священнодійства). Зробивши це, дівчина остаточно вирішує порвати з родиною Емерсонів, для якої тривалий час була невід’ємною частиною («з неї вже було досить Емерсонів» [9, 127]). Відчувши, що Емерсони поглинають її та її незалежність, Елізабет повертається до Північної Кароліни, звідки, як з’ясовується лише наприкінці роману, вона була родом, де на неї чекає нуклеарна родина її набожних батьків, чия надтурбота і змусила дівчину виїхати (Елізабет – це приклад молодої людини, яка тікає від сімейної надопіки).

На завершення роману все в родині Емерсонів начебто повертається на свої вихідні позиції, проте (знову спрацьовує романтична модель розвитку по спіралі) діти та онуки роз’їжджаються, ще більше віддалившись один від одного; сім’я стала ще більш розпорошеною, ніж на початку, до появи Елізабет. Памела, на перший погляд, призвичаюється до своєї самотності, полишивши спроби вилікуватися від синдрому «порожнього гнізда», але насправді вона не відмовляється від життя, відчувши у собі своєрідне породжувальне начало, що знаменуватиме повернення до, сказати б, «нового початку», «наново-віднайденого Раю»: «Здавалося, що стіни будинку потоншали, постарішали і стали більш ламкими, а вона була маленьким шматочком морської водорості в цій порожнечі. Але потім вона згадувала своїх дітей, що вийшли й розлетілися від неї, а їхні діти розлетілися ще далі; вона відчувала в собі велич і глибину, і родючість; саме ці відчуття вона намагалася зберігати протягом усіх своїх бездіяльних, порожніх ранків» [9, 221].

Отже, будинки-родини Емерсонів та Ашерів, одного разу розлетівшись на шматки, отримали новий виток своєї історії не стільки завдяки зовнішнім перевтіленням, скільки завдяки зміні сприйняття світу, заміні «звичайного розуміння і фізичного зору здатністю пам’ятати та уявляти» [4, 127]. Родина стає тим випробувальним майданчиком, на якому програються можливі варіанти долання людством апокаліптичних криз. Обидва автори акцентують увагу у своїх творах, сказати б, на наслідках гріхопадіння: в одному випадку – це занепад роду через інцест, у другому – через смерть його глави.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Анастасьєв М. Етюди про американську літературу // Вікно в світ. – К., 1999. – № 4.

2. Ковалев Ю. Эдгар Аллан По: Новеллист и поэт. – Л.: Художественная литература ЛО, 1984.

3. Наливайко Д., Шахова К. Зарубіжна література XIX сторіччя. Доба романтизму. – К.: Заповіт, 1997.

4. Abrams М. Н. Apocalypse: theme and variations // The Apocalypse in English Renaissance, thought and literature: patterns, antecedents and repercussions / Ed. by C. A. Patrides, J. Wittreich. – Manchester: Manchester U. P., 1984.

5. Edwards J. Thoughts on the Revival of Religion in New England//Works of Jonathan Edwards. N. Y, 1881. Vol. III.

6. Lewith K. Meaning in History. Chicago, 1949.

7. Melville H. Clarel // The Works of Herman Melville. – N. Y, 1968. – Vol. XV.

8. Рое Е. A. The Fall of the House of Usher // A Collection of Stories. – N. Y: A Tom Doherty Associates book, 1992.

9. Tyler A. The Clock Winder. – N. Y: Alfred A. Knopf, 1972.

10. Yardley J. «The Clock Winder»: A Look Back to What Makes Anne Tyler Tick // Wasington Post, October 22, 2003.

Content actions

Download module as:

Add module to:

My Favorites (?)

'My Favorites' is a special kind of lens which you can use to bookmark modules and collections. 'My Favorites' can only be seen by you, and collections saved in 'My Favorites' can remember the last module you were on. You need an account to use 'My Favorites'.

| A lens I own (?)

Definition of a lens

Lenses

A lens is a custom view of the content in the repository. You can think of it as a fancy kind of list that will let you see content through the eyes of organizations and people you trust.

What is in a lens?

Lens makers point to materials (modules and collections), creating a guide that includes their own comments and descriptive tags about the content.

Who can create a lens?

Any individual member, a community, or a respected organization.

What are tags? tag icon

Tags are descriptors added by lens makers to help label content, attaching a vocabulary that is meaningful in the context of the lens.

| External bookmarks